Захоплений «Справа майстра боїться» звучить, коли мова йде про прекрасно зроблену роботу і про високе мистецтво майстра, неважливо, розробка чи це нової конструкції літака або екстрена заміна сантехнічного обладнання.
В. І. Даль у своїх «Прислів'ях російської мови» приводив повний варіант цього старовинного російського виразу - «Справа майстра боїться (а інший майстер справи боїться)». Початковий сенс цього фразеологічного обороту полягав в тому, що кожен повинен займатися своєю справою, і тільки якщо за нього візьметься майстер (згідно з тим же В. І. Далю, «ремісник, людина, що займається будь-яким ремеслом, майстерністю чи рукоділлям; особливо обізнана або майстерний в справі своєму »), воно буде зроблено належним чином, що співзвучно з іншого російським прислів'ям« в умілих руках справа йде на лад ».
Як писати твір на цю тему
Школярі часто отримують цю російське прислів'я в якості теми для твору. Прекрасним матеріалом для нього може стати розбір байки І.А. Крилова «Щука і кіт», в якій даним виразом кіт перестерігає щуку НЕ чудити і не займатися ловом мишей, як вона того раптом захотіла. Однак «хто за ремесло чуже братися любить, той завжди інших впертіший і безглуздої», і щука вирішила, що раз йоржів вона вже ловила, то мишей вона тим більше зловить. Історія закінчилася відносно добре. Напівмертву, з обгризеним щурами хвостом, мешканку водойм, побажала урізноманітнити своє життя невластивим їй заняттям, кіт все-таки встиг відтягнути назад у ставок. Мораль же цієї байки, як і старовинної російської мудрості, по Крилову, полягає в тому, що «біда, коли пироги почне печі швець, а чоботи шити пиріжник».
Аналоги в англійському і інших мовах
Народи інших країн виявилися цілком солідарні з російським, і в їх мовах існують схожі вирази:
- Чи не works best who knows his trade (англ.) - Краще за всіх працює той, хто знає свою справу.
- Jedes Handwerk verlangt seinen Meister (нім.) - Кожне ремесло вимагає свого майстра.
- La buena mano del rocín hace caballo y la mano ruin del caballo hace rocín (ісп.) - В умілих руках і шкапа - кінь, а в невмілих і кінь - шкапа.
дане крилатий вираз іноді вживається і в дещо іншому сенсі - «Не боги горщики обпалюють», що означає, що всьому можна навчитися, було б бажання і старанність, так як саме важка справа піддається наполегливим зусиллям. У цьому значенні фраза звучить як підбадьорення того, хто тільки почав довгий шлях від учня до майстра і поки ще помиляється.
Роздуми про хоровому майстер-класі Володимира Горбика
Є така російська приказка - «Справа майстра боїться», яка означає, що робота тоді йде добре, коли ви знаєте свою справу. Відносно недавно минулого майстер-класу з хорового співу і диригування по темі «Відмінні ознаки російської духовної музики і їх інтерпретація» можна легко застосувати цю прислів'я, оскільки наш запрошений регент-майстер дійсно знає свою справу.
Коли маестро Володимир Горбик прийшов на молебень перед початком свого майстер-класу, його ніхто не помітив. Він спокійно вклонився іконам, відійшов в сторону і схилив голову, в той час як наш настоятель, протоієрей Назарій Полатайко, підніс молитви про успішне проходження нашого триденного семінару. Це був перший приїзд Володимира Горбика в Лос-Анджелес, тому як організатори, так і учасники були сповнені очікувань чогось нового і цікавого. Для нас же, хористів з собору Пресвятої Богородиці (точна назва: собор Святої Діви Марії), майстер-клас проходив в знайомій обстановці. Більша частина співаків і регентів прибутку з усієї території Південної Каліфорнії, а решта прилетіли з різних місць Північної Америки (Вашингтон, Техас, Орегон, Альберта).
Після молебню маестро Горбик (що почав саме далеку подорож), стрімко пересуваючись зі своїм багажем, супроводжував нас від собору до репетиційного залу, де ми провели наступні два дні, готуючись співати Всенічне бдіння і Літургію на віддання свята Преображення Господнього і пам'ять мученика Евпла за юліанським календарем. У великій трапезній для репетиції ми поставили три ряди стільців: перші два - для співаків і регентів і третій - для слухачів. Не звертаючи уваги на розстановку нами стільців (пояснення від В. Горбика:
в Америці прийнято всі заходи починати вчасно і в уже заздалегідь підготовленої аудиторії, тому присутні відзначали незвичайність ситуації і незвичайну реакцію регента: вона була спокійною )
і не втрачаючи настрою, маестро був зібраний і сидів за своїм електричним піаніно, розкладаючи ноти в потрібному йому порядку проходження співів. Незважаючи на те, що час від часу нам доведеться залишати наші місця, щоб пообідати, повечеряти і заспівати в храмі Акафіст, ми налаштувалися бути «прибитими» до наших стільців і репетирувати до глибокої темряви.
Практичні зауваження маестро з приводу нашого співу посипалися буквально відразу і досить раптово, як блискавки. Причому на обох мовах. (пояснення від В. Горбика: в Америці прийнято не відразу критикувати і висловлювати зауваження, але тільки після того, як відзначиш позитивні сторони перших результатів словами: «Це все здорово, ви все великі молодці, але ...» ) У тенор сидів доктор Володимир Морозан, готовий виконати нелегке завдання перекладу більш складних думок регента, коли маестро мав труднощі висловити їх на англійською. Заспівавши невелику частину першого піснеспіви, ми були негайно зупинені ударами долонь і спантеличеним поглядом регента. Запанувала тиша, і він сказав: «Ми з вами зараз будемо грати в гру». Гра полягала в тренуванні «таємного» або, як кажуть в Росії, «ланцюгового» дихання, так що від нас вимагалося, образно кажучи, нескінченне хоровий звучання, своєї безперервністю нагадує вічність і ангельський спів. Правила гри були наступними: якщо один з нас брав дихання між музичними фразами (або в будь-яких інших зручних для цього місцях), він повинен був встати і стояти до кінця фрази. Спочатку ми забували ці вимоги і не поспішали їх виконувати, але маестро сказав, що ця гра буде тривати до вечора. Ніхто навіть не засміявся ...
Розповідаючи про правильне співочому диханні, Володимир Горбик згадав, як одного разу по телефону він поставив це питання одному зі своїх улюблених вчителів - головному регенту Свято-Троїцької Сергієвої Лаври архімандриту Матвієм (Мормиля; † 2009). Батько Матвій відповів: «Ви коли-небудь бачили, як дихає корова перед тим, як голосно замукав?» Трохи зніяковівши, Володимир відповів, що виріс в місті і не може навіть пригадати, коли в останній раз бачив корову. Тоді батько Матвій став розповідати йому протягом п'ятдесяти (!) Хвилин про механізми коров'ячого мукання, про двох підіймаються під час її дихання трикутних м'язах в області клубових кісток, розташованих в задній верхній частині тулуба, і про застосування цієї техніки в так званому діафрагмальному (то є нижніми частинами легких) диханні співака. «У ченця навіть дві хвилини часу" на вагу золота ", а тут стільки часу батюшка витратив на мене, щоб передати своє бачення, - сказав нам маестро, - тому я запам'ятав кожне його слово!»
Розповідаючи нам, що спів церковного хору неодмінно повинне виражати сенс пережитих молитов, які ми співаємо, маестро привів черговий приклад з життя: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти слухали вас, необхідно спілкуватися з ними не байдуже, а емоційно, чи не так? Якщо я розповім своїм дітям якусь смішну історію, а вони заплачуть замість того, щоб сміятися, то це говорить про те, що я, очевидно, погано висловив свої думки. Так само і з цими стихирами. Те, що ми називаємо "духовним співом", аж ніяк не означає співу без емоцій або, як люблять при цьому ще додати, "безпристрасним". Просто емоція повинна відповідати тексту. Багатьом з нас подобається жанр англійської або ірландської балади, саги, а в Росії відомий жанр давньоруської билини; так ось, цей жанр поетичного оповідання за допомогою музики дуже схожий на церковні стихири, де теж в музичній формі розповідається про церковне свято або життя святого ». Після цього пояснення хор заспівав стихири так само яскраво і виразно, як барвисто й виразно зображення на іконі: «Подолавши море страждання, твоє серце, як вітрило, наповнений диханням Святого Духа ... і увінчаний вінцем перемоги рукою Творця Життя, про мученику Євпл. .. »
Настільки ж яскраві аналогії він використовував для пояснення не тільки окремих музичних фраз, але й більших розділів музичних форм. Час від часу, коли ми втрачали енергію і спів ставало млявим, неживим, він зупиняв нас і говорив: «Ваша фразування схожа на віз з квадратними колесами, оскільки в ній немає внутрішнього життя і прагнення до вершини фрази. Спробуємо округлити ці колеса? » Нас вражали глибокі асоціації Володимира Горбика, коли ми працювали над його улюбленими піснями, одним з яких була Софронієвського Херувимська в гармонізації Павла Чеснокова: сопрано за допомогою легкого польотного звуку як би ставали «блакитним небом» (причому без обтяжливого важкого вокалу, що нагадує низько-повзуть над землею грозові хмари), а баси - «дзвонами». Їм було запропоновано під час одного з вправ співати подібно ударам мови дзвони про його стінки, імітуючи це звучання підкресленим акцентом на ноті і тут же «відпускаючи» її. В результаті дійсно виникав ефект дзвону у низьких басів. «Російська традиція церковного басового співу ніколи не була нав'язливо-важкої», - сказав він, показуючи своїм голосом манеру нецерковного співу тих басів, які, мабуть, ставлять себе в один ряд зі знаменитим оперним басом Федором Шаляпіним. «... На жаль, ці люди часто запозичують тільки зовнішню форму вокалу цього видатного співака, а не глибокий зміст його інтерпретацій ».
Продовжуючи тему російського церковного дзвону, маестро Горбик розповів про двох величезних дзвонах Свято-Троїцької Сергієвої Лаври і про те, як він опинився між ними в момент дзвону і як все його тіло пронизували потужні звукові вібрації. У самого великого дзвону настільки важкий мову, що шість чоловік протягом п'яти хвилин розгойдують його до того моменту, поки нарешті пролунає перший удар. Однак головне побажання Володимира Горбика до Херувимської було простим і зворушливим: «Ця мелодія у сопрано, з одного боку, схожа на російську плач, а з іншого боку, повинна звучати як колискова пісня» (пояснення від В. Горбика: так реалізується принцип одноразового контрасту, заглибленого музичний образ ) .
Як тільки ми дісталися до репетірованія ірмоси 4-го голосу канону (це вже після вечері ...), маестро Горбик з ентузіазмом повідомив: «А це повинно петься дуже ритмічно, з енергією стислої пружини, якщо хочете, подібно танцю, коли все тіло пружне, підтягнуте. Тим більше, що російський танець дуже активний! Згадайте псалмопевца царя Давида, як він, "скакаше і граючи", зустрічав знайдений Ковчег Завіту, танцював перед ним. Це - синодальна манера співу стихир, тропарів, дуже улюблена батьком Матвієм (Мормиля), з безумовно козачим колоритом ». І він продовжив наспівувати мелодію і голосно плескати в долоні. Після цієї вимоги ірмоси були заспівані з таким відчуттям духовно-музичного образу, про який я ніколи б і не подумав: вони зазвучали легко і переможно. Таке витонченість хорового звуку в поєднанні з чітким вимовою тексту співаками точно відповідало змісту слів першого ирмоса. Як відомо, він є піснею перемоги, коли Ізраїль перетнув Червоне море. Раптово проявилися веселість і радість в співі, однак, не порушували атмосферу творчої дисципліни майстер-класу.
Деякі з тих, хто сидить серед нас співаків навчалися на цьому майстер-класі і як диригенти, вони мають різний регентський стаж у себе на парафіях і приїхали на підвищення кваліфікації. Ці регенти по черзі виходили до хору і Володимир Горбик працював з ними над регентської і диригентської технікою. Навіть коли маестро Горбик не керує хором сам, він уважно спостерігав за діями чергового студента і за звучанням хору, стоячи позаду, то збоку хору, і кожен раз, коли йому потрібно було відреагувати на яке прозвучало спів або частина його, він підходив до регента і коригував його дії.
Одна регент зі стажем так хвилювалася, що не наважувалася навіть показати вступ хору, щоб почати спів. Маестро Горбик майстерно і делікатно відреагував, взявши її тремтячу руку за зап'ястя, показавши її рукою вступ хору і якийсь час диригував її рукою. Коли ця студентка (жінка середніх років) вже повернулася на своє співоче місце і села, відкинувшись на спинку стільця, Володимир Горбик жестом вказав на неї і з широкою посмішкою сказав: «Вона герой!»
Ще один приклад його турботи про нас ми побачили в кінці дев'ятигодинної (!) Репетиції, коли на диктофон, який належав одному з регентів-студентів, маестро записав своїм голосом церковнослов'янський текст піснеспіви «Взбранной Воєводі» і закликав нас перед сном потренувати дикцію нерідною мовою.
У перший вечір ми закінчили репетицію о 21.00, на годину раніше, ніж зазначено в розкладі. «Люблю робити подарунки співакам і закінчувати репетицію трохи раніше, але прошу врахувати, що на другий день репетицій я набагато менше посміхаюся ...» (Пояснення від В. Горбика: В Америці, якщо ви ведете репетицію, чи не підбадьорюючи співаків і не усміхаючись хоча б іноді, змусити когось щось вчити досить складно. При цьому найменше підвищення інтонації голосу як прояв невдоволення диригента абсолютно неприпустимо - це сприймається як нетактовну поведінку або майже агресія. ) «Мені головне попередити вас про це заздалегідь», - сказав маестро Горбик з добродушною усмішкою.
На наступний день ми також проводили репетиції з раннього ранку і до Всеношної, роблячи лише короткочасні перерви і більш тривалу перерву перед самою службою. Перед богослужінням маестро Горбик зустрівся з регентами, щоб дати останні вказівки: хто і в якій черговості буде виходити за регентський пульт. Ми всі відчували втому ще до репетиції. Коли ми очікували її початку, один із співаків підійшов до молодших учасникам і зауважив: «Навіть молоді виглядають втомленими». Ще одна співачка розповіла нам, що вона «зробила свою домашнє завдання», Прослухавши і повторивши церковнославянское вимова в запису Володимира Горбика більше п'ятнадцяти разів. Інші співаки зібралися навколо піаніно, проводячи невеликі групові репетиції по партіях. Треті спали. Незважаючи на те, що час не дозволяло нам ідеально відрепетирувати кожне піснеспів, маестро Горбик продовжував наставляти нас і в професійному сенсі, пояснюючи глибину духовних образів, не втрачаючи ентузіазму і віри, що все вийде і багато труднощі буде подолано.
Підсумком майстер-класу було наше спів на Всенощном недосипанні і Літургії. На Літургії Високопреосвященний Веніамін (Пітерсон), архієпископ Сан-Франциско і Заходу Православної Церкви в Америці, почав свою проповідь з відомої цитати одного з романів Достоєвського: «" Краса врятує світ! " Краса повинна бути у всьому в церкві. Ікони повинні бути красивими. Килимки повинні бути красивими. Одягання, яке носить єпископ, теж має бути красивим. І особливо красивим має бути спів! »
Богослужіння були дійсно гарними, але ми все розуміли, що піснеспіви в руках регентів різного досвіду звучали трохи по-різному: у когось краще, у когось гірше, але в цілому враження було позитивним. Одним з кращих творів була Софронієвського Херувимська пісня П. Чеснокова, і її звучання дуже сподобалося маестро. Виконуючи її, ми згадували нашу гру в «ланцюгове» дихання, і радість Володимира Горбика з приводу проспіваного відгукнулася і в наших серцях.
Після Літургії та спільної трапези наш наставник висловив нам кілька побажань, почавши з оцінки нашого співу під час богослужінь: «Навіть професійні співаки роблять помилки», - він повільно відірвав погляд від підлоги і, розмірковуючи, підняв його так, щоб зустрітися з нашими очима, побачивши багато схвильованих від очікування осіб (пояснення від В. Горбика: в Америці зовсім не виходить критикувати людей так, як на батьківщині, тому якийсь час йде на підбір слів, та ще й англійською мовою; хоча американці швидко вчаться, якщо хочуть ) . «Смирення важливо для співаків різного співочого і диригентського рівня, особливо в церкві». Він навів нам приклад, який видався нам досить тривожним, про те, як один професійний співак одного разу сказав в обличчя одному регенту, колезі Володимира Горбика, після того, як цього співакові було запропоновано точніше потрапляти в ноти і не фальшивити: «Ти просто нічого не розумієш в співі, оскільки мій тембр настільки красивий, що навіть якщо я не потрапляю в ноту, то це все одно дуже гарно звучить! » Сказав безапеляційно і залишилося незворушним ... Ми розсміялися і були одночасно вражені такої поведінки співака на криласі. «Істинне смирення, - продовжував Володимир Горбик, - не співати те, що ти погано вивчив удома, щоб не заважати співати іншим. Буде набагато краще, якщо ви заспіваєте тільки одне спів, але добре, що ви будете співати те, що ви не доучили з різних причин, шкодячи церковного співу зокрема і красі богослужіння в цілому ».
Потім маестро Горбик трохи розповів про свій власний музичній освіті і про те, як він почав співати у віці п'яти років. Спробувавши свій вокал в таких різноманітних жанрах, як народна, академічна, поп і рок-музика, він поступово, через слухання хору батька Матвія і хорів інших відомих регентів православного світу, прийшов до розуміння церковного стилю співу. «Тепер, коли я знаю, як не треба співати в церкві, маючи на увазі світську манеру в різних її проявах, у мене є можливість усвідомленого вибору стилю співу, який допомагає зосередитися на словах молитви», - сказав він. Завдяки цим знанням головний регент Московського Подвір'я Свято-Троїцької Сергієвої Лаври тепер навчає церковних співаків в різних країнах. Коли Володимир Горбик запропонував ставити запитання, обстановка в трапезній помітно пожвавилася. Всім було цікаво дізнатися його думку на найрізноманітніші теми: від церковно-музичних питань про криласі в Америці, з багатьма з яких він вже був знайомий, до ролі дітей в житті православних християн. Остання тема спричинила за собою веселі історії про його власної багатодітній родині, жодна з яких не потребувала в якомусь складному вираженні думок англійською мовою Володимира Горбика - все було гранично зрозуміло. Один з учасників бесіди висловив наше загальне розчулення з приводу достатку і барвистості всіх цих історій, на що маестро Горбик відповів добродушно: «Ці історії самі собою спливають з моєї пам'яті, я не замислююся особливо, що мені потрібно говорити вам, щоб пояснити якісь глибокі речі, бачачи вашу любов до всього того, що відбувається на майстер-класі, дивлячись на ваше послух, яке я відчував з самого початку нашої першої репетиції - все це ті причини, завдяки яким з ласки Божої ми знаходимо гармонію зі здоровим глуздом і з оточуючими нас людьми, що молилися людьми ».
Як під час репетицій, так і в завершальних напуття, свої рекомендації по співу Володимир Горбик розбавляв різного роду притчами, в яких полягало чимало мудрості, придбаної за роки його роботи в церкві і на концертній сцені. Серед цих мудрих слів можна виділити три найбільш цінні думки:
«Перше: церковні співаки мають деяку перевагу перед неспіваючі людьми, що молилися в тому сенсі, що за допомогою співу вони більш зручно можуть з'єднувати розум (усвідомлюючи текст молитов) і серце (виконуючи музику), а саме це з'єднання і є нашою кінцевою метою з часів розриву зв'язку з цим в момент гріхопадіння Адама.
Друге: з Євангелія ми знаємо, що "де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там Я серед них" (Мф. 18:20), а на криласі і в храмі ми зараз представляємо собою збори молільників не з двох чоловік, а вже від двох народів. Таким чином, у Христі ми більше не розділені на росіян і американців, а об'єднані як громадяни Небесного Царства, перебуваючи ще на землі.
І, нарешті, третє: за допомогою гарного церковного співу Царство Небесне встановлюється прямо тут, на криласі, і при нашому смирення і бажанні співати добре - це може відбуватися в будь-якому церковному приході ».
Наостанок з великою повагою і щирим почуттям серця маестро сказав нам: «Прошу ваших молитов про мене, за всіх нас і про моє авіаперельоті, а я буду молитися за вас!» Потім настав зворушливий і урочистий момент розставання. Коли ми співали «Многоліття» Володимиру Горбик, він як і раніше стояв скромно, намагаючись не привертати до себе уваги (так само, як на молебні в храмі перед початком майстер-класу), що для нього було характерно. Потім, після рукостискань, цілувань і обіймів, наш наставник попрямував до виходу зі своїм багажем в одній руці і величезним, завбільшки з маленьку диню, каліфорнійським лимоном в інший.
Загальні враження учасників майстер-класу зводилися до того, що семінар виявився дуже корисним як спроба наблизитися до того рівня професіоналізму, який Володимир Горбик вимагав від нас протягом такого малого часу, роз'яснюючи недоліки нашого співу. Один із слухачів чудово сказав з приводу кліросного служіння:
«Те, що ми співаємо на криласі, - справжнє духовний скарб, який ми переживаємо серцем, і робимо це під час богослужіння НЕ наодинці з самими собою, а перед людьми і Богом. Іноді ми забуваємо про це і дозволяємо собі працювати упівсили. Але слова маестро Горбика про те, що Церква потребує хороших співаків так само, як будівля потребує майстерних будівельників, прибиральників і сантехніків, навели мене на думку, що церковний спів - це наше служіння Богу, яке ми виконуємо з послуху, і, якщо ми не хочемо в вічності сподобитися винагороди поганого двірника, ледачого будівельника або невмілого сантехніка, ми повинні робити все можливе, щоб наша праця приносив людям радість, а нам самим - порятунок ».
Незважаючи на фізичну втому, що накопичилася за ці три дні, багато хто з нас висловили надію, що це був не останній майстер-клас маестро Горбика в нашому храмі Пресвятої Богородиці. Протягом всього двох з половиною днів, поки ми співали під його керівництвом, кожен з нас зміг побачити майстра в роботі і, в свою чергу, просунутися хоча б на крок вперед, взявши участь в церковному співі як в служінні Богу. Інтенсивні вимоги Володимира Горбика викликали у нас сильну фізичну втому, а наш колективний розум і почуття під час репетицій, як здавалося багатьом з нас, досягли межі можливостей, але в кінцевому підсумку ми відчули значну користь від цих занять. Як майстерний викладач, Володимир Горбик відразу засинав нас критичними зауваженнями, але в коректній формі, все ж залишає в нас сили рухатися вперед, в гору вдосконалення нашого співу. Скоро ми перестали зайвий раз хвилюватися і почали довіряти йому самому і тому, чому він нас вчив. Такий підхід зменшив наші власні страхи, особливо тоді, коли ми побачили, що важке завдання мало-помалу починає виконуватися (або, кажучи по-російськи, «справа майстра боїться») завдяки безстрашності маестро.
Переклад В.А. горбика
Про вміння багато різних приповідок склав народ. Одна з них у фокусі нашої уваги - «справа майстра боїться». Значення прислів'я розберемо сьогодні.
Майстер і справа. Хто кого?
Людині дуже важливо відчувати себе фахівцем в тій області, де він працює. Про це говорить і народна мудрість «справа майстра боїться», значення прислів'я зводиться до того, що якщо за виконання завдання береться той, хто знається на працю, то все буде виконано на вищому рівні. Іншими словами, справа не встоїть під натиском знань, умінь і навичок професіонала.
А трапляється й так, що «майстер» боїться справи. Людина не впевнений в своїх силах. Різні причини у цьому винна. Наприклад, «майстер» погано вчився і не знає точно, як підступитися до справи.
Відео: "КУРИТЬ" сапун ... Або вплив сапуненія НА СТІЙКІСТЬ холостого ходу!
Відомо, що на людину, яка працює, можна дивитися вічно. Правда, це стосується, як правило, фізичної праці, коли він перетворює навколо матеріальну, зовнішню реальність. Але вираз «справа майстра боїться», значення прислів'я підходить для характеристики будь-якої діяльності, немає різниці чи то ми говоримо про шматок необробленої деревини або про «невідшліфованому» тексті. Але за роботою теслі дивитися цікавіше, зрозуміло, тому що це те саме що народженню чуда, коли було щось безформне, природного походження, а стала книжкова полиця. У порівнянні з цим служба редактора або письменника не так вже помітна, бо коли виправляється, перетворюється текст, то найголовніша частина дійства переміщена з зовнішньої реальності, у внутрішній простір, а глядач бачить тільки перестановку фраз в реченні.
Прислів'я як заохочення
Відео: Фаш (Пламень)
Але вираз може використовуватися не тільки для констатації факту, що хтось добре працює. Може бути і так, майстер - тесля взяв собі в помічники хлопчини і дозволяє йому перший раз виконати всі самостійно. А той сторопів від несподіванки і не знає, з чого почати, як підступитися до роботи, а наставник йому каже: «Нічого-нічого, згадай все, чого я тебе вчив. Справа майстра боїться ». Значення прислів'я зовсім коротко: у людини, який добре підготовлений, все виходить. Головне - вірити в себе.
М астер - сильне і звучне слово з легким присмаком Ренесансу. Звідки прийшов «майстер» в російську мову до сих пір точно невідомо. Одні джерела припускають запозичення з німецької, інші - з латинської через старофранцузьку і польську мови. Проте, в «великому і могутньому» стороннє слово відмінно прижилося. Також легко і дуже органічно воно увійшло в . Одна з них - «Справа майстра боїться».
Значення народного вислову «Справа майстра боїться» в наступному - у людини, досконально знає свою справу, ремесло, навіть складна робота буде ладиться і виходити. Слід зазначити, що вживають прислів'я не тільки в якості заохочення майстерно виконаної роботи. Нерідко народна мудрість виконує підбадьорюючі функцію, тим самим нагадуючи того, до кого вона звернена, що у взявся за справу, навіть якщо він трохи сумнівається у власних силах, є все необхідне - вміння, навички, кваліфікація- для виконання поставленого завдання. Сенс прислів'я цілком зрозумілий, але чому народ так вірить в силу майстра?
Той істинний образ майстра, людини не тільки досяг вищого мистецтва у своїй справі, а й перебуває в постійному творчому пошуку, з невтомною і незрозумілою здатністю навіть у рутинну роботу вкладати душу, можна зустріти в чудових уральських оповідях Павла Бажова.
Прості люди, часто отримавши лише мінімальні базові знання, Навчилися перетворювати камені виробів Уралу в справжні шедеври. З усіх героїв оповідей, образ Данила-майстра найбільш повно втілює глибокий духовний сенс слова «майстер», його творчий зміст. Перебуваючи в постійному пошуку досконалості, «Гірничий майстер» Данила створює надзвичайно витончені і складні речі з кам'яного багатства рідного краю, що викликають загальне захоплення.
Можливо, хтось заперечить, що літературні персонажі, тим більше з творів, де бувальщина тонко переплетена з вимислом, зазвичай далекі від справжніх людей, а пошуки ідеалізованих і злегка романтизований рис героя оповідання навіть в дуже схожому реальну людину, Заняття безглузде. Але прототипом Данила-Недокормиша стала людина, яку називали майстром не тільки за характером займаної ним посади, але також за дивовижну здатність надзвичайно тонко відчувати, бачити і розуміти кольорові і самоцвітні камені.
Професіоналізм і майстерність Данила Кіндратовича Звєрєва, саме з цього уральські горщики багато в чому списаний образ героя з «Малахітовій шкатулки», не викликали сумніву, вчені нерідко зверталися до нього за порадою в оцінці мінералів.
Справедливості заради, варто відзначити, що в російській мові існують прислів'я не тільки вихваляють майстерність, вправність, вміння майстрів. Досить часто зустрічаються народні вирази, що містять у собі зневажливе і глузливе ставлення до майстра.
Наприклад, навіть у розглянутій російського прислів'я є цілком однозначне по емоційному забарвленню продовження - «Справа майстра боїться, а інший майстер справи боїться». Нескладно здогадатися, що в прислів'ї протиставляється істинний умілець, компетенція і можливості якого створюють прекрасний тандем з творчим підходом до справи, простому працівникові, який отримав всі необхідні знання, але не відчуває необхідного потягу і любові до обраного заняття, щоб називатися майстром не тільки формально, лише в силу професійних традицій.
«Люби справа -Мастер будеш». За простими словами прихований, як завжди, великий і глибокий сенс. Тільки любов до самої справи, а не до гонорарів, премій, інших матеріальних винагород та преференцій за нього, сприяють розвитку істинного майстерності, яке, в свою чергу, завжди цінується і оцінюється вище, ніж просто кваліфіковано виконана робота. Людина, яка знайшла себе в справі, щасливий, тому рух до більш високими сходами майстерності у нього природно.
Чи не помилиться той, хто крім викладених вище варіантів тлумачення «Справа майстра боїться», почує в російському прислів'ї заклик до вдосконалення, причому як професійних навичок, так і особистісних якостей. Про те, що майстер повинен постійно працювати не тільки для того, щоб не втратити свою майстерність, а й вивести його на новий рівень, дуже часто говорив і писав великий лікар, істинний Майстер своєї справи Микола Михайлович Амосов.
Легендарний кардіолог вважав, що «найголовніше для хірурга-багато оперувати», так як лише досвід дає впевненість. Просте і, на перший погляд, очевидне правило для себе і своїх колег при всьому своєму лаконізмі абсолютно синхронно - «Майстерність удосконалюється в працьовитість, а втрачається в неробстві».
Прислів'я, подібні вищевказаним, особливо корисні для підростаючого покоління, так як вчать поважати знання і працю інших людей.
*** Увага! Копіювання статті на інші сайти заборонено
На цій сторінці: значення (тлумачення) прислів'я «Справа майстра боїться».
.
