2.3 синтаксичні особливості ПОЕМИ
Не менш значущою, ніж поетична лексика, областю дослідження виразних засобів є поетичний синтаксис. Вивчення поетичного синтаксису полягає в аналізі функцій кожного з художніх прийомів відбору і подальшої угруповання лексичних елементів в єдині синтаксичні конструкції. Якщо при имманентном дослідженні лексики художнього тексту в ролі аналізованих одиниць виступають слова, то при дослідженні синтаксису - пропозиції і фрази. Якщо при дослідженні лексики встановлюються факти відступу від літературної норми при відборі слів, а також факти перенесення значень слів (слово з переносним значенням, т. Е. Стежок, проявляє себе тільки в контексті, тільки при смисловому взаємодії з іншим словом), то дослідження синтаксису зобов'язує не тільки до типологічного розгляду синтаксичних єдностей і граматичних зв'язків слів у реченні, а й до виявлення фактів коригування або навіть зміни значення цілої фрази при семантичному співвідношенні її частин (що зазвичай відбувається в результаті застосування письменником т.зв. фігур).
Архаїчної синтаксичної рисою поеми є використання в поемі «Кавказький бранець» узгоджених визначень, виражених короткими прикметниками і дієприкметниками. Відомо, що короткий Напівпредикативні прикметник втратило означальні функцію і виступає в реченні, як правило, в ролі іменної частини складеного іменного присудка. Тому таке вживання сприймається сучасним читачем як застаріле.
І довго, довго перед ним
вона,замислена , Сиділа.
Прагне кінь щодуху,
виконаний вогненної відваги.
….І вшвидкі хвилі
за ним кидається потім.
згадуючияк і раніше битви ...
бліда як тінь, вона тремтіла.
Зоря на спекотний небосхил
за дняминові дні зводить.
Велика кількість однорідних членів в пропозиціях поеми сприяють виразності, повноті образу:
Ти тут знайдешвоспоминанья ,
Бути може, милих серцю днів,
противуречье пристрастей ,
мрії знайомі, знайомістраждання
І таємнийглас душі моєї.
Сини Кавказу говорять
Про лайливих, згубнихтривогах ,
Про красу своїх коней,
Про насолоду дикої млості;
Згадують колишніх днів
чарівнінабіги ,
обмани хитрих узденей,
удари шашок їх жорстоких,
І влучність неминучих стріл,
І попіл розорених сіл,
І ласки полонянок чорнооких.
Характерним для поеми є велика кількість відокремлених визначень і додатків, які часто грають роль перифрази:
Прагне кінь щодуху,
виконаний вогненної відваги.
Зігрітий сонячним промінням ,
Нещасний тихо підвівся;
Де похмурий Бешту, Пустельник величавий,
Аулів і полів володар п'ятиглавий;
Покинув він рідний межа
І в край далекий полетів
З веселим привидом свободи.
Місяцем трохи осяяна,
З посмішкою жалю втішною
Коліна схиливши, вона
До його уст кумис 6 прохолодний
Підносить тихою рукою
Найбільш поширений синтаксичний поетичний прийом, використовуваний Пушкіним, - це різного роду інверсії (лат. Inversio - перестановка). Вона проявляється в розташуванні слів у словосполученні або реченні в порядку, відмінному від природного. У російській мові природним є, наприклад, порядок "; підмет + присудок" ;, "; визначення + обумовлений слово"; або "; прийменник + іменник в падежной формі" ;, а неприродним - зворотний порядок.
Інвертовані слова можуть розташовуватися у фразі по-різному. При контактної інверсії зберігається суміжність слів ( "; Як трагік в провінції драму Шекспирову ..."; у Пастернака), при дистантной - між ними вклинюються інші слова ( "; Покірний Перуну старий одному ..."; у Пушкіна). І в тому, і в іншому випадку незвичайна позиція окремого слова впливає на його інтонаційний виділення. Як відзначав Б.В. Томашевський, "; в інверсірованного конструкціях слова звучать більш виразно, більш вагомо"; .
У тексті поеми такі види інверсії є дуже поширеним. Особливо поширена інверсія визначається слова і узгодженого визначення:
піддні сумні розлуки
Мої задумливі звуки
Нагадували мені Кавказ ...
пустелі спекотні , Краю,
де ти зі мною Ділив
душі Млада впечатленья;
мрії знайомі , Знайомі страждання
І таємний голос душі моєї;
Вполя криваві , Під хмари ворожих стріл,
немовля обраний , Ти гордо полетів.
Отечество тебе пестило з розчуленням,
якжертву милу , Як вірний світло надій.
В аулі, на своїх порогах,
черкеси пусті сидять.
згадуютьколишніх днів
Чарівні набіги,
Обмани хитрих узденей ...
алебранець хладний і німий ,
З спотвореної главою,
Як труп, нерухомий залишався.
І влучність неминучих стріл,
І попіл розорених сіл,
І ласкиполонянок чорнооких .
Вже опівдні над його головою
Палав у сяйві веселому;
Над ним літає смертний сон
І холодом згубним дихає.
Згадавши юнак свій полон,
яксну жахливого тривоги ...
Ібранця младого груди
Давно ганебною суєти,
Інеприязні двомовної ,
І простодушной наклепу ...
Згас сумної життя полум'я,
І жадаєсіни гробової .
прийшли; в будинках засвітилися вогні,
І поступовошум безладний
умолкнул; все в нічний тіні
обійнятонегою спокійною ;
Зпривітом ніжним і німим ,
варточеркеска младая .
На діву мовчки дивиться він
І мислить: це брехливий сон,
втомлених почуттівгра порожня .
До його усткумис прохолодний
Підносить тихою рукою.
Але він забувпосудину цілюще ;
Він ловить жадібно душею
приємною мовизвук чарівний
І погляди діви молодий.
Він чужих слів не розуміє;
алепогляд зворушливий , Жар ланіт,
Живи! і бранець оживає.
веленью милому покірний,
Підвівся - ічашею доброчинної
Ловлення спраги втамував.
Але вседо черкешенку младой
Згаслий погляд його прагнув ...
Вона, замислена, сиділа;
Як биучастю німим
Втішити бранця хотіла;
Коли ж рігмісяця сребістой
Блисне за похмурих горою,
черкешенка,стежкою тінистої ,
Приносить бранця вино ...
І пісніГрузії щасливою ,
Іпам'яті нетерплячої
передаємова чужої .
але російськажиття молодої
Давно втратив сладострастье,
Не міг він серцем відповідати
любові дитячої , відкритої ,
Бути може, сонлюбові забутої
Боявся він згадувати ...
здавалося,бранець безнадійний
До сумній життя звикав.
Тугу неволі,жар бунтівний
В душі глибоко він приховував.
Чудові картини!
престоли вічні снігів,
Очам здавалися їх вершини
Нерухомою ланцюгом хмар ...
Уже притулку між скель
Єлень переляканий шукав ...
зрушуючикамені вікові ,
теклипотоки дощові ,
А бранець, з гірської висоти,
Один,за хмарою Громової ,
повернення сонячного чекав ...
І в їхньому коліколос двоголовий ,
ввінці виблискуючикрижаному ,
Ельбрус величезний, величний
білів нанебі блакитному .
Дивився по цілим він годинах,
як інодічеркес моторний ,
Широкій степом, по горах,
В кудлатою шапці, вбурці чорної ,
До цибулі схилившись, на стремена
ногою стрункою спираючись,
Літав по волі скакуна.
Він милувався красою
Одягу лайливої \u200b\u200bі простий ...
Все той же він; все той жевид
Непереможний, непохитний.
Гроза безтурботних козаків,
Його багатство -кінь запопадливий ,
Вихованець гірських табунів,
Товариш вірний, терплячий ,
У печері иль втраві глухий
Підступний хижак з ним таїться ...
Черкес накоріння вікові ,
На гілки вішає кругом
своїобладунки бойові …
Могутній ток його несе
уздовжберегів відокремлених …
Перераховані вище приклади інверсій є контактними.
Дуже експресивним варіантом є інверсії дистантних, коли визначається слово і наступне за ним узгоджене визначення розбиваються будь-яким членом пропозиції, наприклад: кинджал зрадихладний ; удари шашок їхжорстоких ; вдали втрачаєтьсяпохмурий; , наскучажертвою бутизвичної ; ввінці виблискуючикрижаному; в одну мить вірний бій вирішитьудар йогомогутній; таїв вмовчання вінглибокому; і начолі йоговисокому .
У тексті також зустрічаються поєднання визначається слова і попереднього йому узгодженого визначення, між якими вклинюються дієслова або інші члени речення, наприклад:
І бранця младого груди
Важкою схвилювалася думою ...
До Росії дальній шлях веде,
Він гордо почав без турбот;
депершу пізнав він радість …
дививсяцілими він годинах ,
Як іноді черкес моторний,
Широкій степом, по горах,
В кудлатою шапці, в бурці чорної ...
Розкривши уста, без сліз ридаючи,
Сиділа діва молода:
Туманний, нерухомий погляд
Безмовний висловлював докір .
Вони мовчки юних дів
Знайомий слухають приспів .
Ще один вид зворотного порядку слів властивий поетичній мові А.С. Пушкіна і яскраво представлений в поемі «Кавказький бранець». Йдеться про конструкції, в яких неузгоджене визначення, виражене, як правило, іменною частиною мови, знаходиться в препозиції до визначеного слову, яке іноді може відділятися будь-якими членами речення. Ось приклади подібних синтаксичних конструкцій:
діливдуші Млада впечатленья …
Тобі я присвятиввигнаної ліри спів
І натхненний своє дозвілля.
Коли кинджал зради хладний,
колилюбові важкий сон
Мене терзали і мертвих,
Я біля тебе ще
Спокій знаходив;
Де похмурий Бешту пустельник величавий,
Аулів і полів володар пятиглавий,
Був новий для мене Парнас.
І бачить: неприступних гір
Над ним спорудивгромада,
Гніздо розбійницьких племен,
Черкеської вольності огорожа .
Вже опівдні над його головою
Палав у сяйві веселому;
Іжиття дух прокинувся в ньому,
Згадавши юнак свій полон,
яксну жахливого тривоги ,
І чує: загриміли раптом
Його закуті ноги ...
Між них відокремлений шлях
У дали втрачається похмурої:
Ібранця младого груди
Важкою схвилювалася думою ...
Людей і світ зазнав він
І знав невірноїжиття ціну .
Він чекає, щоб з похмурої зорею
згас сумноїжиття полум'я …
Одяглися пеленою хмар
Кавказу сплячі вершини ...
На діву мовчки дивиться він
І мислить: це брехливий сон,
втомленихпочуттів гра порожня.
Він ловить жадібно душею
приємноюмови звук чарівний
І погляди діви молодий.
печери вологапрохолода
Його приховує в літню спеку;
Приносить бранця вино,
Кумис, івуликів сот запашний,
І біле пшоно;
З неясною речію зливає
Очей і знаків розмову ;
але російськажиття молодий
давно втративсладострастье ...
алеєвропейця все увагу
Народ цей дивовижний залучав ...
любив їхжиття простоту ,
Гостинність, спрагу брані,
Рухів вільних швидкість …
Пам'ятайте про колишню битви,
На смертному полі свій бівак,
Полків хвалебні молитви
І батьківщину? .. Підступний сон!
І вранці залишає він
ночівлі дах гостинний.
сувороїпростоти забави ,
і дикогонароду звичаї …
Відомо, що за правилами прямого порядку слів доповнення знаходиться після обумовленого слова. Надає поемі виразність і акцентує увагу читача використання прямих і непрямих доповнень до препозиції до дієслова. У наступних контекстах препозітівним або одночасно дистанційно розташованим є пряме доповнення:
Коли любові важкий сон
Мене терзали і мертвих,
Я біля тебе ще
спокій знаходив ;
Я серцем відпочивав
- один одного ми любили:
І бурі наді мною
лютість втомили ,
Я в мирній пристані
Богів благословив.
особи ворогівне бачить він ,
Загроз і криків вінне чує …
До Росії дальній шлях веде,
У країну, де полум'яну младость
він гордопочав без турбот ;
Використання присудка в препозиції до підлягає, а особливо наявність одного або декількох інших членів пропозиції, які поділяють їх, також має важливе стилістичне значення, оскільки сприяє виразності мовлення. Отже, ось кілька випадків використання подібного побудови фрази:
загриміли раптом
його закутіноги ...
особи ворогівне бачить він ,
Загроз і криків він не чує ...
Над нимлітає смертнийсон
І холодом згубним дихає.
затьмарилася перед нимприрода.
Прости, священна свобода!
Він раб.
за саклямилежить
він у колючого паркану.
Черкеси в поле, немає нагляду,
У порожньому аулі все мовчить.
Відступник світла, друг природи,
покинув він рідний межа ...
вжемеркне сонце за горами,
вдалиніпролунав галасливийгул …
одяглися пеленою хмар
Кавказу сплячі вершини ...
отямився російський . Перед ним,
З привітом ніжним і німим,
Варто черкеска младая.
Не міг він серцем відповідати
Любові дитячої, відкритою;
Бути може, сон любові забутої
боявся він згадувати ...
очамздавалися їхвершини
Нерухомою ланцюгом хмар ...
Пройде любов, настане нудьга ,
Красуня полюбить знову…
Часто зустрічаються в тексті поеми «Кавказький полонений» межфразовой союзи, які сприяють формуванню цілісності оповідання:
І довго бранець молодий
Лежав у забутті важкому.
Вже опівдні над його головою
Палав у сяйві веселому.
І життя дух прокинувся в ньому,
Невиразний стогін в устах пролунав;
Зігрітий сонячним промінням,
Нещасний тихо підвівся;
Кругом обводить слабкий погляд ...
І бачить: неприступних гір
Над ним поставив громада.
Майстерно використовує Пушкін синтаксичні прийоми для передачі описового контексту. Проілюструємо це наступним текстовим фрагментом:
Течуть бесіди в тихому місці
Місяць пливе в нічному тумані,
І раптом перед ними на коні Черкес.
Він швидко на аркані
Младого бранця жив.
Фон, описовий контекст даного уривка виражається використанням дієслів недосконалого виду, теперішнього часу ( течуть, пливе). Потім - різка зміна подій: І раптом перед ними на коні Черкес. Він швидко на аркані Младен бранця влачил, - передається лексично - наріччям раптом і з використанням дієслова минулого часу.
У поемі «Кавказький бранець» часто зустрічаються описові текстові фрагменти у вигляді безсполучникових конструкцій з сполучно-перечислительного відносинами, лаконізм і простота яких сприяють семантичної ємності і цілісності картини і створюваного враження. Серед подібних складних синтаксичних цілих відзначені конструкції описового і розповідного типу.
Він раб. За саклями лежить
Він у колючого паркану.
Черкеси в поле, немає нагляду,
У порожньому аулі все мовчить.
Перед ним пустельні рівнини
Лежать зеленої пеленою;
Там пагорбів тягнуться грядою
Одноманітні вершини;
Між них відокремлений шлях
У дали втрачається похмурої.
Вже меркне сонце за горами;
Вдалині пролунав гучний гул;
З полів народ йде в аул,
Виблискуючи світлими косами.
Прийшли, в будинках засвітилися вогні,
І поступово шум безладний
умолкнул; все в нічний тіні
Обійнято негою спокійною;
Вдалині виблискує гірське джерело,
Збігаючи з кам'яної стромовини;
Одяглися пеленою хмар
Кавказу сплячі вершини ...
Невиразний стогін в устах пролунав;
Зігрітий сонячним промінням,
Нещасний тихо підвівся;
Кругом обводить слабкий погляд ...
Розкривши уста, без сліз ридаючи,
Сиділа діва молода.
Туманний, нерухомий погляд
Безмовний висловлював докір;
Бліда як тінь, вона тремтіла:
В руках коханця лежала
Її холодна рука.
Замовкла. Сльози і стогони
Тиснув бідної діви груди.
Уста без слів нарікали пені.
Без почуттів, обнявши його коліна,
Вона ледь могла дихнути.
Світила ночі затьмарює;
У дали прозорою означались
Громади светлоснежних гір;
Главу схиливши, опустивши погляд,
Вони в мовчанні розлучилися.
У поемі відзначений такий експресивний стилістичний прийом - називний теми. На думку Е. С. Скоблікова, «називний теми» «є окремою одиницю спілкування, зі специфічним комунікативним призначенням і широким загальним змістом», т. Е. Фактично вона визнає їх пропозиціями, і вказує на близькість «називного теми» «до звичайних номінатівним пропозицій ». «Властива йому" недомовленість "визначається тим, що вживання його характеризується прямою установкою на підтекст: воно має на меті викликати роздуми, спонукати співрозмовника осмислити властивості і роль названого предмета».
І в край далекий полетів
З веселим привидомволі.
Свобода ! він однією тебе
Ще шукав в пустельному світі ...
Виразним засобом поетичного синтаксису в поемі «Кавказький бранець» є риторичне питання. Риторичне питання - риторична фігура, що представляє собою питання, відповідь на який заздалегідь відомий, або питання, на який дає відповідь сам який запитав. По суті, риторичне питання - це питання, відповідь на який не потрібно або не очікується в силу його крайньої очевидності. У будь-якому випадку питальне висловлювання має на увазі цілком певний, усім відомий відповідь, так що риторичне питання, фактично, являє собою твердження, висловлене в питальній формі.
Забуду його крем'янисті вершини,
Гримучі ключі, зів'ялі рівнини,
Пустелі спекотні, краю, де ти зі мною
Ділив душі Млада впечатленья;
Де нишпорить в горах войовничий розбій,
І дикий геній натхненняпоеми документ
Символами в процесі аналізу роману В.В. Набокова ... побутописання. до змісту Є.П. Чернова, Вчитель російської ... для лінгвістичних і педагогічних наук до змісту В.Ю. ... вразила поема « Кавказькийбранець ». В цій поемі М. Ю. Лермонтова кавказька фабула ...
Складність розуміння всякого тексту в чималому ступені обумовлена \u200b\u200bрізноманітністю
бібліографічний покажчик2006. ЗМІСТ Передмова .................................................................. ... дав психол. аналіз розколотого свідомості. ... романтичний. - «південні» поеми « Кавказькийбранець » (1820-1821 ... Кавказькийбранець). Брульо'н - Устар. чорнова ...; РАН, Ін-т лінгвістичних досліджень. - СПб. ...
Плетньов П. А. "Кавказький бранець". Повість. Соч. А. Пушкіна // Пушкін в прижиттєвої критики, 1820-1827 / Пушкінська комісія Російської академії наук; Державний пушкінський театральний центр в Санкт-Петербурзі. - СПб: Державний пушкінський театральний центр, 1996. - С. 116-124. http://next.feb-web.ru/feb/pushkin/critics/vpk/vpk-116-.htm
П. А. ПЛЕТНЬОВ
"Кавказький полонений". Повість. Соч. А. Пушкіна
Повість "Кавказький бранець" написана в роді новітніх англійських поем, якісь особливо зустрічаються у Байрона. Розглядаючи "Шильонского в'язня" (N VIII "З п і б", країн. 209) 1, ми помітили, що в них поет не вдається до вигадок чудесного, не складає великого оповідання - але, обравши один випадок в житті свого героя, обмежується отделкою картин, що представляються уяві, дивлячись по всім обставинам, супроводжуючим головна дія. У подібних творах вибір події, місцеві опису і визначеність характеру дійових осіб складають головне. Подія в розглянутому нами творі найпростіше, але разом саме поетичне. Один російський узятий в полон черкесами. Ставши рабом їх, закутий в залози, він засуджений дивитися за стадами. Співчуття народжує любов до нього в молодої черкешенку. Вона своїм ніжним участю силкується полегшити важкий тягар його рабства. Бранець, переслідуваний першою нещасною любов'ю, яку дізнався він ще в своїй вітчизні, байдуже приймає ласки жалісливий своєї утешітельніци. Всі його увага спрямована на цікавий спосіб життя диких своїх володарів. (Тут закінчується перша частина повісті.) Подруга бранця, що захоплюється своєю пристрастю і мучений його холодною задумливо, силкується пробудити в ньому любов усіма ласками щиросердої своєї прихильності. Зворушений її положенням, він відкриває свою таємницю, що серце було дане інший. Взаємна гіркоту їх розлучає на деякий час. Тим часом раптова тривога веде в один день усіх черкесів з селища до хижацького їх набігу. Залишений Бранець бачить перед собою ніжну свою черкеска. Вона перемагає свою полум'яну любов, розпилює кайдани бранця і відкриває йому шлях на батьківщину. Російська, перепливши Кубань, звертається з берега, щоб ще раз поглянути на великодушну свою рятівниці, але зникаючий коло хлюпнувши вод каже йому, що її вже немає на світі. Сім закінчується повість. З цього змісту видно, що подія в "Кавказький полонений" можна б зробити і різноманітніше, і навіть повніше. За звичайному поняттю про подібні події треба сказати, що хід пристрасті, яка буває винахідлива і невтомна, занадто тут короткий. Ще більш залишається неповним розповідь про Бранці. Його доля кілька загадкова. Не можна не побажати, щоб він, хоча в іншій поемі, з'явився нам і познайомив нас з своєю долею. Втім, це не було б новостию: подібні появи зустрічаються в поемах Байрона 2. Місцеві опису в "Кавказький полонений" рішуче можна назвати досконалістю поезії. Оповідання може краще обміркувати поет і з меншими даруваннями проти Пушкіна; але його опису кавказького краю назавжди залишаться першими, єдиними. На них залишився дивовижний відбиток видимої істини, зрозумілою, так би мовити, відчутності місць, людей, їх життя і їх занять, ніж ми не дуже багаті в нашій поезії 3. Ми часто бачимо зусилля людей, які описують, не в змозі будучи самі дати собі звіту в місцевості, тому що вони знайомі з нею по одному уяві. Описи в "Кавказький полонений" дивовижні не тільки по досконалості віршів, але по тому особливо, що подібних їм не можна скласти, не бачивши на власні очі картин природи. Понад те, скільки сміливості в зображенні оних, скільки мистецтва в обробці! Фарби та тіні, т. Е. Слова і розстановка їх, переменяются, дивлячись по відмінності предметів. Стихотворец то відважний, то гнучкий, подібно різноманітної природі цього дикого азіатського краю. Щоб читачам зрозуміліше стали наші спостереження, ми наводимо тут деякі місцеві опису. Чудові картини! Престоли вічні снігів! Очам здавалися їх вершини Недвижний ланцюгом хмар, І в їхньому колі колос двоголовий, В вінці виблискуючи крижаному, Ельбрус величезний, величний, Білів на небі блакитному. Коли, з глухим зливаючись гулом, Предтеча бурі, грім гримів, Як часто бранець над аулом, Недвижно, на горі сидів! Біля ніг його диміли хмари; В степу кричав прах летючий; Уже притулку між скель Єлень переляканий шукав; Орли з круч підіймалися І в небесах перегукувалися; Шум табунів, мукання стад Вже гласом бурі заглушалися ... І раптом на доми дощ і град З хмар крізь блискавок викидалися. Хвилями рою крутизни, Зрушуючи камені вікові, Теклі потоки дощові - А бранець, з гірської висоти, Один, за хмарою Громової, Повернення сонячного чекав, Недосяжний грозою, І бурі немічному вою З якоюсь радістю слухав. Нехай цікаві порівняють цю грізну і разом чарівну картину, в якій кожен вірш блищить новою, пристойно йому, краскою, з описом околиць Бонніваровой темниці, яке зробив Байрон у своєму "Шильонском в'язня"; тоді легше можна буде судити, як щасливо в однаковий обставин перемагає наш поет англійського. Байронова картина, поставлена \u200b\u200bбіля цієї, здасться легким, слабким обрисом, кинутим з самого загального погляду. Ми пропускаємо в "Кавказький полонений" інше опис, де зображено верною і швидко кистию мистецтво черкесів, з яким вони виробляють досліди відважних своїх набігів. Дар поезії і сила уяви могли б ще навести віршотворця до складання хоча подібної картини, якби він і не був сам в тих місцях. Але не можемо не привести опису улюбленої між черкесами військової хитрості, якої ніяк не впіймати уявою, якби поет сам не був в краю, їм описуваному 4. Іль схопивши рогатий пень, В річку зігнутих Він випростовує грозою, Коли на пагорбах пеленою Лежить безлунной ночі тінь, Черкес на корені вікові, На гілці вішає кругом Свої обладунки бойові: Щит, бурку, панцир і шолом, Сагайдак та цибулю - і в швидкі хвилі За ним кидається потім Невтомний і безмовний. Глуха ніч. Річка реве; Могутній ток його несе Уздовж берегів відокремлених, Де на курганах піднесених, Схилившись на списи, козаки Дивляться на темний біг річки, І повз їх, в імлі чорніючи, Пливе зброю лиходія ... Про що ти думаєш, козак? Пам'ятайте про колишню битви, На смертному полі свій бівуак, Полків хвалебні молитви І батьківщину? .. Підступний сон! Вибачте, вільні станиці, І будинок батьків, і тихий Дон, Війна і червоні дівиці! До брегам причалив таємний ворог, Стріла виходить з сагайдака, Здійнялася - і падає козак З закривавленого кургану. Загадкове початок опису, подібно таємного підприємству черкеса, вабить читача до розв'язки і підтримує до кінця всю цікавість, яка з'єднана з цікавістю. Але розв'язка, як раптова смерть козака, миттєва. Всі ці місцеві зокрема, схоплені з природи, надають поезії невимовної і міцну красу. Найбільші поети, особливо давні, переважно трималися цього правила - і тому їх картини нічого не мають одноманітного і стомлюючого. Ми могли б навести ще безліч прикладів для доказу головного нашої думки, що "Кавказький бранець" за своїми місцевим описами є найдосконаліше твір нашої поезії; але надаємо читачам самим повірити наше судження з цілої твору: уривки не можуть зробити такого враження, як вся поема. В "Кавказький полонений" (як можна вже було бачити зі змісту) два тільки характеру: Черкешенки і Російського бранця. Нам приємніше спочатку говорити про характер першої; тому що він більш обдумано і досконаліше, ніж характер другого. Все, що можуть тільки уявити уяві поета ніжна милосердя, зворушливе простодушність і перша безневинна любов, - все зображено в характері Черкешенки. Вона, мабуть, так відкрито і жваво з'явилася поетові, що йому варто було тільки, дивлячись на неї, малювати її портрет. Але хто, в сяйві місяця, Серед глибокої тиші, Йде, крадькома ступаючи? Отямився російський. Перед ним, З привітом ніжним і німим, варто черкеска младая. На діву мовчки дивиться він І мислить: це брехливий сон, Втомлених почуттів гра порожня. Місяцем трохи осяяна, З посмішкою жалю втішною Коліна схиливши, вона До його уст кумис прохолодний Підносить тихою рукою. Але він забув посудину цілюще; Він ловить жадібно душею Приємною мови звук чарівний І погляди діви молодий. Він чужих слів не розуміє; Але погляд зворушливий, жар ланіт, але голос ніжний каже: Живи! і бранець оживає. І він, зібравши залишок сил, Веленью милому покірний, Підвівся - і чашею доброчинної Томління спраги втамував. Потім на камінь знову схилився обтяжень главою; Але все до черкешенку младой Згаслий погляд його прагнув. І довго, довго перед ним Вона, замислена, сиділа; Як би участю німим Утішити бранця хотіла; Уста мимоволі кожну годину З розпочатої промовою відкривалися; Вона зітхала, і не раз Сльозами очі наповнювалися. Щоб жвавіше уявити всю зворушливу красу появи Черкешенки, треба знати, що Бранець знаходився в цей час в жахливому становищі: залучений в селище на аркані, спотворений жахливими виразками і закутий в ланцюги, він жадібно чекав своєї смерті - і замість неї, у вигляді богині здоров'я , приходить до нього його ізбавітельніца. За днями дні пройшли як тінь. В горах, кована, у стада Проводить бранець кожен день. Печери темна прохолода Його приховує в літню спеку; Коли ж ріг місяця сребрістой Блеснет за похмурих горою, Черкешенка, стежкою тінистій, Приносить бранця вино, Кумис, і вуликів сот запашний, І біле пшоно. З ним таємна вечеря розділяє; На ньому оселить ніжний погляд; З неясною речію зливає Очей і знаків розмову; Співає йому і пісні гір, І пісні Грузії щасливою, І пам'яті нетерплячої Передає мову чужої. Ми не зупиняємося на красі кожного вірша порізно. Такий розбір змусив би нас втомити читачів одноманітними вигуками. Нам хочеться тільки дати чітке уявлення про це характер, який назавжди залишиться у нас майстерним твором, - і тому ми змушені вибирати місця, де поет умів розкрити всю душу своєї героїні. Послухаємо, як вона силкується в смутному Бранці пробудити почуття любові, яка перемогла її серце: .............. Бранець милий! Розвесели свій погляд сумовитий, Схилися главою до мене на груди, Свободу, батьківщину забудь: Ховатися рада я в пустелі З тобою, цар мого життя! Кохай мене; ніхто дотепер Чи не цілував моїх очей; До мого ліжка самотньою Черкес младой і Черноокий Чи не крався в тиші нічній; Сливу я дівою жорстокої, невблаганно красою. Я знаю жереб мені готовий: Мене батько і брат суворий немилість продати хочуть В чужий аул ціною злата; Але ублагаю батька і брата; Не те - знайду кинджал иль отрута. Незбагненною, чудний силою До тебе я вся залучена; Люблю тебе, невільник милий, Душа тобою п'яну ... Чи може пристрасть говорити переконливіше? Це місце призводить нам на пам'ять ніжну моіну, з таким же простосердечием зображає любов свою до фінгалов 5. але в приватної обробці немає нічого спільного між Озеровим і Пушкіним; тому що особи, ними описувані, взяті з різних кліматів і знаходилися в різних положеннях. Треба зауважити, з яким мистецтвом скористався Пушкін полум'яним і частиною шаленим характером диких горців, який повинен видно бути і в самій невинної черкеска! Вона, на саму думку про мимовільному заміжжя, рішуче вимовляє: знайду кинджал иль отрута. Після такого ніжного виявлення любові своєї вона чує від нього жахливий собі вирок: Бранець вже не має влади над своїм серцем. Який швидкий і сильний повинен послідувати перехід в її душі від надії до розпачу! Розкривши уста, без сліз ридаючи, Сиділа діва молода: Туманний, нерухомий погляд Безмовний висловлював докір; Бліда як тінь, вона тремтіла; В руках коханця лежала Її холодна рука; І нарешті любові туга У сумній мови ізлілася: "Ах, російська, російська! Для чого, Не знаючи серця твого, Тобі навік я зрадив? Не довго на грудях твоєї У забвеньи діва відпочивала; Чи не багато радісних їй днів Доля на частку ниспослала! Прийдуть чи знову коли-небудь? Невже навік загинула радість? .. Ти міг би, бранець, обдурити Мою недосвідчену младость, Хоча б з жалості однієї, мовчання, ласкою перетворений; Я тішила б жереб твій Турботою ніжною і покірною; Я стерегла б хвилини сну , Спокій сумує одного: Ти не хотів ...... "Стихотворец нічого не опустив, щоб довершити зображення цього простодушного і ніжного характеру. Наведене нами місце можна назвати зразком мистецтва, як залучати участь читачів до діючих в поемі особам. Тим часом ми не знаходимо такої визначеності в характері бранця. Здається, що це недокінчене особа. Є місця, які збуджують і до нього живу участь. Коли так повільно, так ніжно Ти п'єш цілування мої, І для тебе годинник любові Проходять швидко, безтурботно; Їжею сльози в тиші, Тоді розсіяний, сумовитий, Перед собою, як уві сні, Я бачу образ вічно милий; Його покликом, до нього прагну, Мовчу, не бачу, що не слухаю; Тобі в забвеньи віддаюся І таємний привид обіймаю; Про нього в пустелі сльози ллю; Всюди він зі мною бродить І похмуру тугу наводить На душу сірую мою. Або - де ще ясніше сказано: Не плач! І я женемо долею І муки серця відчув. Ні! Я не знав любові взаємної; Любив один, страждав один, І гасне я, як полум'я димний, Забутий серед порожніх долин. Помру далеко брегов бажаних; Мені буде труною цей степ; Тут на кістках моїх вигнаних заржавий тяжка ланцюг ... Прочитавши ці вірші, кожен склав би чітке уявлення про характер людини, відданого ніжної любові до милому предмету, що відкинули його фатальну пристрасть. У цьому одному виді Бранець становив би найцікавіше особа в поемі. Але в інших місцях до зображення бранця наточити сторонні і затемняющие його характер риси. Наприклад, автор говорить, що Бранець позбувся батьківщини. ..... Де полум'яну младость Він гордо почав без турбот, Де першу пізнав він радість, Де багато милого любив, Де обняв грізне страждання, Де бурхливим життям занапастив Надію, радість і желанье - І кращих днів спогад В зів'ялому серце уклав. ......................................... ......... ................................ Людей і світ зазнав він, І знав невірної життя ціну: В серцях друзів знайшов зраду, У мріях любові - божевільний сон. Наскуча жертвою бути звичної Давно ганебною суєти, І неприязні двомовної, І простодушной наклепу, Відступник світла, друг природи, Покинув він рідний межа І в край далекий полетів З веселим привидом свободи. З цього опису уяву то представляє людини, стомленого задоволеннями любові, то зненавидів порочне світло і радісно залишає батьківщину, щоб знайти кращий край. На першу думку автор потрапляє і в іншому місці. Забудь мене; твоєї любові, Твоїх захоплень я не стою. Безцінних днів не гай зі мною; Іншого юнака клич. ......................................... ......... ................................ без упоенья, без бажань Я в'яну жертвою пристрастей. Такі непевні слова в устах людини, полум'яно улюбленого, народжують про нього дивні думки. Йому б легше і шляхетніше було відмовитися від нової любові постійною своєю прихильністю, хоча перша любов його і відкинута: тим вірніше він заслужив би співчуття і повагу Черкешенки. Тим часом слова: твоїх захоплень я не стою, Або: без бажань я в'яну жертвою пристрастей - охолоджують всяке до нього участь. Нещасний коханець міг би сказати їй: "Моє серце чуже нової любові", але хто має причину визнаватися, що він не варто захоплень невинності, той руйнує всяке зачарування на рахунок своєї моральності. Ось що змусило сказати нас, що характер російського в "Кавказький полонений" не зовсім обміркований і, слідчо, не зовсім вдалий. Втім, зустрічаючи в цій поемі пропуски, зазначені самим автором, ми вважаємо, що якісь обставини змусили його представити публіці свій твір не зовсім в тому вигляді, як воно утворилося в першому його стані. До числа невеликих помилок в віршах ми відносимо в цей поемі наступне місце: О першій годині ранньої, ранкової прохолоди, Остановлял він довго погляд На віддалені громади Сєдих, рум'яних, синіх гір. В іншому місці: Але європейця все увагу Народ цей дивовижний привертав - перший вірш вийшов дуже прозаїчний. Ці майже єдині і незначні помилки замінені безперервними, неповторними красотами істинної поезії. Критика не може і не повинна говорити холоднокровно про подібні творах, тому що вони живлять утворений смак; вони одним своєю появою знищують помилково прекрасне, очищають поле словесності і дозволяють галасливі чутки невігластва і пристрасті. Пушкін, обдарований будучи істинним і оригінальним талантом, йде нарівні з іншими чудовими поетами нашого часу. Звичайно, він не без помилок. У першій його поемі "Руслан і Людмила" є похибка в плані; головні особи могли б з'явитися цікавіше, повніше і більш виявити сили в характерах; але ці помилки нерозлучні з першими дослідами в роді епічному, що вимагає найбільших міркувань і зрілості генія. Можна ручатися, що постійна увага і любов до свого мистецтва доведуть його до тієї досконалості в планах, яке тепер так мабуть в приватних обробках його творів.Примітки
Соревнователь освіти і доброчинність. 1822. Ч. 20. N 10 (вихід в світ 5 жовтня.). С. 24-44. Розбір був прочитаний і схвалений в засіданні Вільного товариства любителів російської словесності, відбувся 11 вересня 1822 року (Базанов С. 420). Ще до надрукування статті Плетньова "Соревнователь" сповістив своїх читачів про новий твір Пушкіна в розділі "Оголошення про нові книги" (1822. Ч. XIX. N 9. С. 339). 1 Мається на увазі поміщена в "Соревнователе" (1822. N 8. С. 209-221) рецензія Плетньова на поему Байрона в перекладі Жуковського (Шильонский в'язень, поема лорда Байрона / Переклав з англійської В. Ж. СПб., 1822). Мається на увазі поміщена в "Соревнователе" (1822. N 8. С. 209-221) рецензія Плетньова на поему Байрона в перекладі Жуковського (Шильонский в'язень, поема лорда Байрона / Переклав з англійської В. Ж. СПб., 1822). 2 Йдеться про героїв поем Байрона "Корсар" і "Лара" (1814). Спочатку Байрон справді задумав "Лару" як продовження "Корсара", проте в процесі роботи вигляд героя дещо змінився. У передмові до першого видання "Лари" Байрон помістив такі слова: "Читач - якщо" Ларі "судилося мати його - буде, ймовірно, розглядати цю поему як продовження" Корсара "; вони схожі за характером, і хоча характери поставлені в інші положення, фабули їх в деякій мірі пов'язані між собою; особа - майже те ж саме, але вираз - різна "( Байрон Дж. Г. Соч .: В 3 т. СПб., 1905. Т. 1. С. 350). 3 Як свідчать пушкінські автооценкі, він теж цінував в "Кавказький полонений" перш за все опису. Пор .: "Черкеси, їх звичаї і звички займають більшу і кращу частину моєї повісті ..." (лист В. П. Горчакову, жовтень-листопад 1822 року - XIII, 52). Пор. також передмова до другого видання "Кавказького бранця" (IV, 367) і "Спростування на критики" (XI, 145). 4 Пор. визнання Пушкіна в листі Н. І. Гнєдич: "... я поставив мого героя в одноманітних рівнинах, де сам прожив два місяці - де височіють в далекій відстані один від одного чотири гори, галузь остання Кавказу" (XIII, 28). 5 моіну і Фінгал - головні герої трагедії "Фінгал" (1805) В. А. Озерова (1769-1816). Плетньов має на увазі 6-е явище першої дії. 6 Натяк на цензурні пропуски в першому виданні поеми.В аулі, на своїх порогах,
Черкеси пусті сидять.
Сини Кавказу говорять
Про лайливих, згубних тривогах,
Про красу своїх коней,
Про насолоди дикою млості;
Згадують колишніх днів
Чарівні набіги,
Обмани хитрих узденей (3),
Удари шашок (4) їх жорстоких,
І влучність неминучих стріл,
І попіл розорених сіл,
І ласки полонянок чорнооких.
Течуть бесіди в тихому місці
Місяць пливе в нічному тумані;
І раптом перед ними на коні
Черкес. Він швидко на аркані
Младого бранця жив.
«Ось росіянин!» - хижак заволав.
Аул на крик його збігся
Запеклі натовпом;
Але полонений хладний і німий,
З спотвореної главою,
Як труп, нерухомий залишався.
Особи ворогів не бачить він,
Загроз і криків він не чує;
Над ним літає смертний сон
І холодом згубним дихає.
І довго бранець молодий
Лежав у забутті важкому.
Вже опівдні над його головою
Палав у сяйві веселому;
І життя дух прокинувся в ньому,
Невиразний стогін в устах пролунав;
Зігрітий сонячним промінням,
Нещасний тихо підвівся;
Кругом обводить слабкий погляд ...
І бачить: неприступних гір
Над ним поставив громада,
Гніздо розбійницьких племен,
Черкеської вольності огорожа.
Згадавши юнак свій полон,
Як сну жахливого тривоги,
І чує: загриміли раптом
Його закуті ноги ...
Все, все сказав жахливий звук;
Затьмарилася перед ним природа.
Прости, священна свобода!
За саклями (5) лежить
Він у колючого паркану.
Черкеси в поле, немає нагляду,
У порожньому аулі все мовчить.
Перед ним пустельні рівнини
Лежать зеленої пеленою;
Там пагорбів тягнуться грядою
Одноманітні вершини;
Між них відокремлений шлях
У дали втрачається похмурої -
І бранця младого груди
Важкою схвилювалася думою ...
До Росії дальній шлях веде,
У країну, де полум'яну младость
Він гордо почав без турбот;
Де першу пізнав він радість,
Де багато милого любив,
Де обняв грізне страждання,
Де бурхливим життям занапастив
Надію, радість і желанье
І кращих днів воспоминанье
У зів'ялому серце уклав.
................................................
Людей і світ зазнав він
І знав невірної життя ціну.
В серцях друзів нашед зраду,
У мріях любові божевільний сон,
Наскуча жертвою бути звичною
Давно ганебною суєти,
І неприязні двомовної,
І простодушной наклепу,
Відступник світла, друг природи,
Покинув він рідний межа
І в край далекий полетів
З веселим привидом свободи.
Свобода! він однією тебе
Ще шукав в пустельному світі.
Пристрастями почуття истребя,
Охолодев до мрій і до ліри,
З хвилюванням пісні він слухав,
Одухотворені тобою,
І з вірою, полум'яної благанням
Твій гордий ідол обіймав.
Сталося ... метою упованья
Чи не дивиться він у світі нічого.
І ви, останні мрії,
І ви сховав від нього.
Він раб. Схилившись головою на камінь,
Він чекає, щоб з похмурої зорею
Згас сумної життя полум'я,
І жадає сіни гробової.
Вже меркне сонце за горами;
Вдалині пролунав гучний гул;
З полів народ йде в аул,
Виблискуючи світлими косами.
прийшли; в будинках засвітилися вогні,
І поступово шум безладний
умолкнул; все в нічний тіні
Обійнято негою спокійною;
Вдалині виблискує гірське джерело,
Збігаючи з кам'яної стромовини;
Одяглися пеленою хмар
Кавказу сплячі вершини ...
Але хто, в сяйві місяця,
Серед глибокої тиші
Йде, крадькома ступаючи?
Отямився російський. Перед ним,
З привітом ніжним і німим,
Варто черкеска младая.
На діву, мовчки, дивиться він
І мислить: це брехливий сон,
Втомлених почуттів гра порожня.
Місяцем трохи осяяна,
З посмішкою жалю втішною
Коліна схиливши, вона
До його уст кумис (6) прохолодний
Підносить тихою рукою.
Але він забув посудину цілюще;
Він ловить жадібно душею
Приємною мови звук чарівний
І погляди діви молодий.
Він чужих слів не розуміє;
Живи! і бранець оживає.
І він, зібравши залишок сил,
Веленью милому покірний,
Підвівся і чашею доброчинної
Ловлення спраги втамував.
Потім на камінь знову схилився
Обтяжений главою;
Але все до черкешенку младой
Згаслий погляд його прагнув;
І довго, довго перед ним
Вона, замислена, сиділа;
Як би участю німим
Втішити бранця хотіла;
Уста мимоволі кожну годину
З розпочатої промовою відкривалися;
Вона зітхала, і не раз
Сльозами очі наповнювалися.
За днями дні пройшли як тінь.
В горах, кована, у стада
Проводить бранець кожен день.
Печери темна прохолода
Його приховує в літню спеку;
Коли ж ріг місяця сребрістой
Блисне за похмурих горою,
Черкешенка, стежкою тінистій,
Приносить бранця вино,
Кумис, і вуликів сот запашний,
І біле пшоно;
З ним таємна вечеря розділяє;
На ньому оселить ніжний погляд;
З неясною речію зливає
Очей і знаків розмову;
Співає йому і пісні гір,
І пісні Грузії щасливою (7)
І пам'яті нетерплячої
Передає мову чужої.
Вперше дівочої душею
Вона любила, знала щастя;
Але російська життя молодої
Давно втратив сладострастье:
Не міг він серцем відповідати
Любові дитячої, відкритою -
Бути може, сон любові забутої
Боявся він згадувати.
Чи не раптом зів'яне наша младость,
Чи не раптом захоплення кинуть нас,
І несподівану радість
Ще обіймемо ми не раз;
Але ви, живі враження зробила,
Первісна любов,
Небесний пломінь упоенья,
Чи не прилітаєте ви знову.
Здавалося, бранець безнадійний
До сумній життя звикав.
Тугу неволі, жар бунтівний
В душі глибоко він приховував.
Тягнути між похмурих скель
О першій годині ранньої, ранкової прохолоди,
Втуплювали він цікавий погляд
На віддалені громади
Сєдих, рум'яних, синіх гір.
Чудові картини!
Престоли вічні снігів,
Очам здавалися їх вершини
Нерухомою ланцюгом хмар,
І в їхньому колі колос двоголовий,
У вінку виблискуючи крижаному,
Ельбрус величезний, величний,
Білів на небі блакитному (8).
Коли, з глухим зливаючись гулом,
Предтеча бурі, грім гримів,
Як часто бранець над аулом
Нерухомий на горі сидів!
Біля ніг його диміли хмари,
В степу кричав прах летючий;
Уже притулку між скель
Єлень переляканий шукав;
Орли з круч підіймалися
І в небесах перегукувалися;
Шум табунів, мукання стад
Вже гласом бурі заглушалися ...
І раптом на доли дощ і град
З хмар крізь блискавок викидалися;
Хвилями рою крутизни,
Зрушуючи каміння вікові,
Текли потоки дощові -
А бранець, з гірської висоти,
Один, за хмарою Громової,
Повернення сонячного чекав,
Недосяжний грозою,
І бурі немічному вою
З якоюсь радістю слухав.
Але європейця все увагу
Народ цей дивовижний залучав.
Між горян бранець спостерігав
Їх віру, звичаї, виховання,
Любив їх життя простоту,
Гостинність, спрагу брані,
Рухів вільних швидкість,
І легкість ніг, і силу долоні;
Дивився по цілим він годинах,
Як іноді черкес моторний,
Широкій степом, по горах,
В кудлатою шапці, в бурці чорної,
До цибулі схилившись, на стремена
Ногою стрункою спираючись,
Літав по волі скакуна,
До війни зарані привчаючись.
Він милувався красою
Одягу лайливої \u200b\u200bі простий.
Черкес зброєю обвішаний;
Він ним пишається, їм втішений:
На ньому броня, пищаль, сагайдак,
Кубанський цибулю, кинджал, аркан
І шашка, вічна подруга
Його праць, його дозвілля.
Ніщо його не обтяжує,
Ніщо не бовкне: піший, кінний -
Все той же він; все той же вид
Непереможний, непохитний.
Гроза безтурботних козаків,
Його багатство - кінь запопадливий,
Вихованець гірських табунів,
Товариш вірний, терплячий,
У печері иль в траві глухий
Підступний хижак з ним таїться
І раптом, наглою стрілою,
Побачивши подорожнього, прагне;
В одну мить вірний бій
Чи вирішить удар його могутній,
І мандрівника в скелі гірські
Вже тягне аркан летючий.
Прагне кінь щодуху,
Виконаний вогненної відваги;
Все шлях йому: болото, бор,
Кущі, стрімчаки і яри;
Кривавий слід за ним біжить,
У пустелі тупіт лунає;
Сивий потік перед ним шумить -
Він в глиб киплячу мчить;
І мандрівник, кинутий на дно,
Ковтає каламутну хвилю,
Знемагаючи, смерті просить
І дивиться її перед собою ...
Але потужний кінь його - стрілою
На берег пінистий виносить.
Іль, схопивши рогатий пень,
У річку зігнутих Він випростовує грозою,
Коли на пагорбах пеленою
Лежить безлунной ночі тінь,
Черкес на корені вікові,
На гілки вішає кругом
Свої обладунки бойові:
Щит, бурку, панцир і шолом,
Сагайдак і цибулю - і в швидкі хвилі
За ним кидається потім,
Невтомний і безмовний.
Глуха ніч. Річка реве;
Могутній ток його несе
Уздовж берегів відокремлених,
Де на курганах піднесених,
Схилившись на списи, козаки
Дивляться на темний біг річки -
І повз їх, в імлі чорніючи,
Пливе зброю лиходія ...
Про що ти думаєш, козак?
Пам'ятайте про колишню битви,
На смертному полі свій бівак,
Полків хвалебні молитви
І батьківщину? .. Підступний сон!
Вибачте, вільні станиці,
І будинок батьків, і тихий Дон,
Війна і червоні дівиці!
До брегам причалив таємний ворог,
Стріла виходить з сагайдака -
Здійнялася - і падає козак
З закривавленого кургану.
Коли ж з мирною сім'єю
Черкес в батьківському житло
Сидить непогожих часом,
І тліє вугілля на попелище;
І, спрянув з вірного коня,
В горах пустельних запізнілий,
До нього увійде і серед приходька втомлений
І боязко сяде біля вогню:
Тоді господар прихильний
З привітом, ласкаво, постає
І гостю в чаші запашної
Чіхіро (9) втішний подає.
Під вологою буркою, в саклі димної,
Куштує подорожній мирний сон,
І вранці залишає він
Ночівлі кров гостинний (10).
Бувало, в світлий Баіран (11)
Сберут юнаки натовпом;
Гра змінюється грою:
Те, повний розібравши сагайдак,
Вони крилатими стрілами
Пронизують в хмарах орлів;
Те з висоти крутих пагорбів
Нетерплячими рядами,
При цьому знаку, раптом впадуть,
Як лані, землю вражають,
Рівнину пилом покривають
І з дружним тупотом біжать.
Але нудний світ одноманітний
Серцям, народженим для війни,
І часто гри волі дозвільної
Грою жорстокої збентежені.
Нерідко шашки грізно блищать
У божевільної жвавості бенкетів,
І в прах летять голови рабів,
І в радості немовлята плещуть.
Але російський байдуже спів
Ці криваві забави.
Любив він перш гри слави
І спрагою загибелі горів.
Невольник честі нещадної,
Поблизу бачив він свій кінець,
На поєдинках твердий, хладний,
Зустрічаючи згубний свинець.
Бути може, в думу занурений,
Він час то згадував,
Коли, друзями оточений,
Він з ними шумно бенкетував ...
Чи шкодував він про дні минулих,
Про дні, надію обдурили,
Іль, цікавий, споглядав
Суворої простоти забави
І дикого народу звичаї
У цьому вірному дзеркалі читав -
Таїв в мовчання він глибокому
І рухи серця свого,
І на чолі його високому
Чи не змінювалося нічого.
Безтурботної сміливості його
Черкеси грізні дивувалися,
Щадили століття його младой
І пошепки між собою
Своєю здобиччю пишалися.
| |
Посвячення Н. Н. Раєвського
Прийми з усмішкою, мій друг,
Вільної музи приношення:
Тобі я присвятив вигнаної ліри спів
І натхненний своє дозвілля.
Коли я гинув, безневинний, безрадісний,
І шепіт наклепу слухав з усіх боків,
Коли кинджал зради хладний,
Коли любові важкий сон
Мене терзали і мертвих,
Я біля тебе ще спокій знаходив;
Я серцем відпочивав - один одного ми любили:
І бурі наді мною лютість втомили,
Я в мирній пристані богів благословив.За днів сумні розлуки
Мої задумливі звуки
Нагадували мені Кавказ,
Де похмурий Бешту, пустельник величавий,
Аулів і полів володар п'ятиглавий,
Був новий для мене Парнас.
Забуду його крем'янисті вершини,
Гримучі ключі, зів'ялі рівнини,
Пустелі спекотні, краю, де ти зі мною
Ділив душі Млада впечатленья;
Де нишпорить в горах войовничий розбій
І дикий геній натхнення
Таїться в тиші глухий?
Ти тут знайдеш воспоминанья,
Бути може, милих серцю днів,
Протиріччя пристрастей,
Мрії знайомі, знайомі страждання
І таємний голос душі моєї.
Ми в житті розно йшли: у обіймах спокою
Ледве, ледве розцвів і слідом батька-героя
В поля криваві, під хмари ворожих стріл,
Немовля обраний, ти гордо полетів.
Отечество тебе пестило з розчуленням,
Як жертву милу, як вірний світло надій.
Я рано скорботу дізнався, осягнуть був гоніння;
Я жертва наклепу і мстивих невігласів;
Але, серце зміцнивши свободою і терпінням,
Я чекав безтурботно кращих днів;
І щастя моїх друзів
Мені було солодким розради.
частина I
В аулі, на своїх порогах,
Черкеси пусті сидять.
Сини Кавказу говорять
Про лайливих, згубних тривогах,
Про красу своїх коней,
Про насолоди дикою млості;
Згадують колишніх днів
Чарівні набіги,
Обмани хитрих узденей,
Удари шашок їх жорстоких,
І влучність неминучих стріл,
І попіл розорених сіл,
І ласки полонянок чорнооких.Течуть бесіди в тихому місці
Місяць пливе в нічному тумані;
І раптом перед ними на коні
Черкес. Він швидко на аркані
Младого бранця жив.
«Ось росіянин!» - хижак заволав.
Аул на крик його збігся
Запеклі натовпом;
Але полонений хладний і німий,
З спотвореної главою,
Як труп, нерухомий залишався.
Особи ворогів не бачить він,
Загроз і криків він не чує;
Над ним літає смертний сон
І холодом згубним дихає.І довго бранець молодий
Лежав у забутті важкому.
Вже опівдні над його головою
Палав у сяйві веселому;
І життя дух прокинувся в ньому,
Невиразний стогін в устах пролунав;
Зігрітий сонячним промінням,
Нещасний тихо підвівся;
Кругом обводить слабкий погляд ...
І бачить: неприступних гір
Над ним поставив громада,
Гніздо розбійницьких племен,
Черкеської вольності огорожа.
Згадавши юнак свій полон,
Як сну жахливого тривоги,
І чує: загриміли раптом
Його закуті ноги ...
Все, все сказав жахливий звук;
Затьмарилася перед ним природа.
Прости, священна свобода!
Він раб.
За саклями лежить
Він у колючого паркану.
Черкеси в поле, немає нагляду,
У порожньому аулі все мовчить.
Перед ним пустельні рівнини
Лежать зеленої пеленою;
Там пагорбів тягнуться грядою
Одноманітні вершини;
Між них відокремлений шлях
У дали втрачається похмурої -
І бранця младого груди
Важкою схвилювалася думою ...До Росії дальній шлях веде,
У країну, де полум'яну младость
Він гордо почав без турбот;
Де першу пізнав він радість,
Де багато милого любив,
Де обняв грізне страждання,
Де бурхливим життям занапастив
Надію, радість і желанье
І кращих днів воспоминанье
У зів'ялому серце уклав.
…………………………………………
…………………………………………Людей і світ зазнав він
І знав невірної життя ціну.
В серцях друзів нашед зраду,
У мріях любові божевільний сон,
Наскуча жертвою бути звичною
Давно ганебною суєти,
І неприязні двомовної,
І простодушной наклепу,
Відступник світла, друг природи,
Покинув він рідний межа
І в край далекий полетів
З веселим привидом свободи.Свобода! він однією тебе
Ще шукав в пустельному світі.
Пристрастями почуття истребя,
Охолодев до мрій і до ліри,
З хвилюванням пісні він слухав,
Одухотворені тобою,
І з вірою, полум'яної благанням
Твій гордий ідол обіймав.
Сталося ... метою упованья
Чи не дивиться він у світі нічого.
І ви, останні мрії,
І ви сховав від нього.
Він раб. Схилившись головою на камінь,
Він чекає, щоб з похмурої зорею
Згас сумної життя полум'я,
І жадає сіни гробової.Вже меркне сонце за горами;
Вдалині пролунав гучний гул;
З полів народ йде в аул,
Виблискуючи світлими косами.
прийшли; в будинках засвітилися вогні,
І поступово шум безладний
умолкнул; все в нічний тіні
Обійнято негою спокійною;
Вдалині виблискує гірське джерело,
Збігаючи з кам'яної стромовини;
Одяглися пеленою хмар
Кавказу сплячі вершини ...
Але хто, в сяйві місяця,
Серед глибокої тиші
Йде, крадькома ступаючи?
Отямився російський. Перед ним,
З привітом ніжним і німим,
Варто черкеска младая.
На діву, мовчки, дивиться він
І мислить: це брехливий сон,
Втомлених почуттів гра порожня.
Місяцем трохи осяяна,
З посмішкою жалю втішною
Коліна схиливши, вона
До його уст кумис прохолодний
Підносить тихою рукою.
Але він забув посудину цілюще;
Він ловить жадібно душею
Приємною мови звук чарівний
І погляди діви молодий.
Він чужих слів не розуміє;
Але погляд зворушливий, жар ланіт,
Але голос ніжний каже:
Живи! і бранець оживає.
І він, зібравши залишок сил,
Веленью милому покірний,
Підвівся і чашею доброчинної
Ловлення спраги втамував.
Потім на камінь знову схилився
Обтяжений главою;
Але все до черкешенку младой
Згаслий погляд його прагнув;
І довго, довго перед ним
Вона, замислена, сиділа;
Як би участю німим
Втішити бранця хотіла;
Уста мимоволі кожну годину
З розпочатої промовою відкривалися;
Вона зітхала, і не раз
Сльозами очі наповнювалися.За днями дні пройшли як тінь.
В горах, кована, у стада
Проводить бранець кожен день.
Печери темна прохолода
Його приховує в літню спеку;
Коли ж ріг місяця сребрістой
Блисне за похмурих горою,
Черкешенка, стежкою тінистій,
Приносить бранця вино,
Кумис, і вуликів сот запашний,
І біле пшоно;
З ним таємна вечеря розділяє;
На ньому оселить ніжний погляд;
З неясною речію зливає
Очей і знаків розмову;
Співає йому і пісні гір,
І пісні Грузії щасливою
І пам'яті нетерплячої
Передає мову чужої.
Вперше дівочої душею
Вона любила, знала щастя;
Але російська життя молодої
Давно втратив сладострастье:
Не міг він серцем відповідати
Любові дитячої, відкритою -
Бути може, сон любові забутої
Боявся він згадувати.Чи не раптом зів'яне наша младость,
Чи не раптом захоплення кинуть нас,
І несподівану радість
Ще обіймемо ми не раз;
Але ви, живі враження зробила,
Первісна любов,
Небесний пломінь упоенья,
Чи не прилітаєте ви знову.Здавалося, бранець безнадійний
До сумній життя звикав.
Тугу неволі, жар бунтівний
В душі глибоко він приховував.
Тягнути між похмурих скель
О першій годині ранньої, ранкової прохолоди,
Втуплювали він цікавий погляд
На віддалені громади
Сєдих, рум'яних, синіх гір.
Чудові картини!
Престоли вічні снігів,
Очам здавалися їх вершини
Нерухомою ланцюгом хмар,
І в їхньому колі колос двоголовий,
У вінку виблискуючи крижаному,
Ельбрус величезний, величний,
Білів на небі блакитному.
Коли, з глухим зливаючись гулом,
Предтеча бурі, грім гримів,
Як часто бранець над аулом
Нерухомий на горі сидів!
Біля ніг його диміли хмари,
В степу кричав прах летючий;
Уже притулку між скель
Єлень переляканий шукав;
Орли з круч підіймалися
І в небесах перегукувалися;
Шум табунів, мукання стад
Вже гласом бурі заглушалися ...
І раптом на доли дощ і град
З хмар крізь блискавок викидалися;
Хвилями рою крутизни,
Зрушуючи каміння вікові,
Текли потоки дощові -
А бранець, з гірської висоти,
Один, за хмарою Громової,
Повернення сонячного чекав,
Недосяжний грозою,
І бурі немічному вою
З якоюсь радістю слухав.Але європейця все увагу
Народ цей дивовижний залучав.
Між горян бранець спостерігав
Їх віру, звичаї, виховання,
Любив їх життя простоту,
Гостинність, спрагу брані,
Рухів вільних швидкість,
І легкість ніг, і силу долоні;
Дивився по цілим він годинах,
Як іноді черкес моторний,
Широкій степом, по горах,
В кудлатою шапці, в бурці чорної,
До цибулі схилившись, на стремена
Ногою стрункою спираючись,
Літав по волі скакуна,
До війни зарані привчаючись.
Він милувався красою
Одягу лайливої \u200b\u200bі простий.
Черкес зброєю обвішаний;
Він ним пишається, їм втішений:
На ньому броня, пищаль, сагайдак,
Кубанський цибулю, кинджал, аркан
І шашка, вічна подруга
Його праць, його дозвілля.
Ніщо його не обтяжує,
Ніщо не бовкне: піший, кінний -
Все той же він; все той же вид
Непереможний, непохитний.
Гроза безтурботних козаків,
Його багатство - кінь запопадливий,
Вихованець гірських табунів,
Товариш вірний, терплячий,
У печері иль в траві глухий
Підступний хижак з ним таїться
І раптом, наглою стрілою,
Побачивши подорожнього, прагне;
В одну мить вірний бій
Чи вирішить удар його могутній,
І мандрівника в скелі гірські
Вже тягне аркан летючий.
Прагне кінь щодуху,
Виконаний вогненної відваги;
Все шлях йому: болото, бор,
Кущі, стрімчаки і яри;
Кривавий слід за ним біжить,
У пустелі тупіт лунає;
Сивий потік перед ним шумить -
Він в глиб киплячу мчить;
І мандрівник, кинутий на дно,
Ковтає каламутну хвилю,
Знемагаючи, смерті просить
І дивиться її перед собою ...
Але потужний кінь його - стрілою
На берег пінистий виносить.Іль, схопивши рогатий пень,
У річку зігнутих Він випростовує грозою,
Коли на пагорбах пеленою
Лежить безлунной ночі тінь,
Черкес на корені вікові,
На гілки вішає кругом
Свої обладунки бойові:
Щит, бурку, панцир і шолом,
Сагайдак і цибулю - і в швидкі хвилі
За ним кидається потім,
Невтомний і безмовний.
Глуха ніч. Річка реве;
Могутній ток його несе
Уздовж берегів відокремлених,
Де на курганах піднесених,
Схилившись на списи, козаки
Дивляться на темний біг річки -
І повз їх, в імлі чорніючи,
Пливе зброю лиходія ...
Про що ти думаєш, козак?
Пам'ятайте про колишню битви,
На смертному полі свій бівак,
Полків хвалебні молитви
І батьківщину? .. Підступний сон!
Вибачте, вільні станиці,
І будинок батьків, і тихий Дон,
Війна і червоні дівиці!
До брегам причалив таємний ворог,
Стріла виходить з сагайдака -
Здійнялася - і падає козак
З закривавленого кургану.Коли ж з мирною сім'єю
Черкес в батьківському житло
Сидить непогожих часом,
І тліє вугілля на попелище;
І, спрянув з вірного коня,
В горах пустельних запізнілий,
До нього увійде і серед приходька втомлений
І боязко сяде біля вогню:
Тоді господар прихильний
З привітом, ласкаво, постає
І гостю в чаші запашної
Чіхіро втішний подає.
Під вологою буркою, в саклі димної,
Куштує подорожній мирний сон,
І вранці залишає він
Ночівлі кров гостинний.Бувало, в світлий Баіран
Сберут юнаки натовпом;
Гра змінюється грою:
Те, повний розібравши сагайдак,
Вони крилатими стрілами
Пронизують в хмарах орлів;
Те з висоти крутих пагорбів
Нетерплячими рядами,
При цьому знаку, раптом впадуть,
Як лані, землю вражають,
Рівнину пилом покривають
І з дружним тупотом біжать.Але нудний світ одноманітний
Серцям, народженим для війни,
І часто гри волі дозвільної
Грою жорстокої збентежені.
Нерідко шашки грізно блищать
У божевільної жвавості бенкетів,
І в прах летять голови рабів,
І в радості немовлята плещуть.Але російський байдуже спів
Ці криваві забави.
Любив він перш гри слави
І спрагою загибелі горів.
Невольник честі нещадної,
Поблизу бачив він свій кінець,
На поєдинках твердий, хладний,
Зустрічаючи згубний свинець.
Бути може, в думу занурений,
Він час то згадував,
Коли, друзями оточений,
Він з ними шумно бенкетував ...
Чи шкодував він про дні минулих,
Про дні, надію обдурили,
Іль, цікавий, споглядав
Суворої простоти забави
І дикого народу звичаї
У цьому вірному дзеркалі читав -
Таїв в мовчання він глибокому
І рухи серця свого,
І на чолі його високому
Чи не змінювалося нічого.
Безтурботної сміливості його
Черкеси грізні дивувалися,
Щадили століття його младой
І пошепки між собою
Своєю здобиччю пишалися.
Дивився по цілим він годинах,
Як іноді черкес моторний,
Широкій степом, по горах,
В кудлатою шапці, в бурці чорної,
До цибулі схилившись, на стремена
Ногою стрункою спираючись,
Літав по волі скакуна,
До війни зарані привчаючись. (Пушкін, Кавказький бранець)
Коли на пагорбах пеленою
Лежить безлунной ночі тінь,
Черкес на корені вікові,
На гілки вішає кругом
Свої обладунки бойові:
щит, бурку, панцир і шолом,
Сагайдак і цибулю - і в швидкі хвилі
За ним кидається потім,
Невтомний і безмовний. (Пушкін, Кавказький бранець)
Примітка до листівки: Тавлінцамі називали аварці кумиків, що живуть в горах.
Вуздечки мідні гримлять,
чорніють бурки, блищать броні,
Киплять осідлані коні,
До набігу весь аул готовий,
І дикі вихованці лайки
Рікою хлинули з пагорбів
І скачуть по берегах Кубані
Сбирать насильницькі данини. (Пушкін, Кавказький бранець)
Всі чекають. З саклі нарешті
Виходить між дружин батько.
Два Узденов за ним виносять
на бурці хладний труп. (Пушкін, Тазит)
Командир 2 сотні Дагестанської постійної міліції капітан Алексадера бек Алипкачев в Дагестані. 1860. Фото Ф. Петров
Зіскочивши з коня, я хотів увійти в першу саклю, але в дверях з'явився господар і відштовхнув мене з лайкою. Я відповідав на його вітання нагайкою. Турок розкричався; народ зібрався. Провідник мій, здається, за мене заступився. Мені вказали караван-сарай; я увійшов у велику саклю, схожу на хлів; не було місця, де б я міг розіслати бурку. (Пушкін, Подорож в Арзрум)
Ти спів, як Терек в швидкому бігу Між виноградників шумів, Де часто, причаївшись на бреге, Чеченець иль черкес сидів
під буркою, З згубним арканом ... (Пушкін, Кавказький бранець)
Твій кінь готовий! Моєю рукою.
Надіта лайлива вуздечка,
І сріблястою лускою.
Блищить кубанська насічка,
І бурку чорну ременем.
Я прив'язала за сідлом . (Лермонтов, Ізмаїл-Бей)
Він материнської ласки НЕ знав:
Не у грудях, під бурко зігрітий,
Один провів дитячі лети;
І вітер колиска його качав,
І місяць півночі з ним грав! (Лермонтов, Ізмаїл-Бей)
Адже в Росії уявляють Кавказ якось велично, з вічними незайманими льодами, буpно потоками, з кинджалами, бурками, черкеска, - все це страшно щось, а, по суті, нічого в цьому немає веселого. (Толстой, Рубка лісу)
Хаджі-Мурат встав, взяв бурку і, перекинувши її через руку, подав Марії Дмитрівні, щось сказавши перекладачеві. Перекладач сказав:
- Він каже: ти похвалила бурку, візьми
- Навіщо це? - сказала Марія Дмитрівна, почервонівши.
- Так треба. Адат так, - сказав Хаджі-Мурат. (Толстой, Хаджі-Мурат)
Роззувшись і зробивши обмивання, Хаджі-Мурат став босими ногами на бурку, Потім сів на ікри і, спочатку заткнувши пальцями вуха і закривши очі, вимовив, звертаючись на схід, звичайні молитви. (Толстой, Хаджі-Мурат)
Фото з колекції Тимура Дзуганова на фейсбуці
